«Як в «ЛНР» кидають своїх «ополченців» і їх сім’ї напризволяще», — блогер

4


















Про це у своєму блозі пише Ольга Черненко. Далі — мовою оригіналу:

«У знайомої кілька днів тому зятю відірвало ногу під час «служби» в місцевих збройних силах». Обходив територію під час наряду, наступив на міну. Ногу відірвало трохи нижче коліна. Товариші, почувши вибух, що підбігли, і легковиком довезли стікаючого кров’ю пораненого в найближчу лікарню.

Життя йому врятували, ногу – ні. Чоловік молодий, має дружину і маленьку дочку. У родині ще не прийняли того, що з ними сталося і всіх масштабів трагедії, кинувши всі сили на лікування близької людини.

Чому він служив? Тому що не міг знайти іншої роботи, а в Луганську у нього свій будинок і мати. Зневажати, будучи старанним, працьовитим, але не пробивним людиною, чоловік зупинився на «службі», яка для нього виявилася єдиною альтернативою роботи зі стабільною зарплатою не виїжджаючи з міста. Йому з його спокійним характером і старанністю були раді, він не претендував на високі чини, своєю зарплатою покриваючи лише потреби своєї сім’ї. І тут таке горе. Поки він лежав у лікарні, його начальство встигло зі всіх в його взводі взяти пояснювальні, що потерпілий ходив по городах у свій вільний від служби час, що проявив ініціативу під час увольнительной, і до служби його поранення не має ніякого відношення… І наслідки травми куди страшніше події. Це означає, що ніякої компенсації за поранення він не отримає, та, власне, на протез для нього скинулися його друзі, зібравши йому 60 000 рублів… Може бути, щось і належить йому безкоштовно, але не маючи потрібних навичок, він не на чому не наполягав, та й не міг наполягати в такому положенні.

У моєї знайомої в 2015-му чоловік отримав поранення в голову. Осколок виявили тільки при розтині… Але між пораненням і смертю був довгий шлях лікарень, обстежень, втрата навичок самостійно доглядати за собою, їсти самостійно, головні болі, поїздки в Росію і знову лікарні… Всі кола пекла пройшла моя знайома в цих поїздках. У пари був дитина, і він повністю на цей рік перейшов жити до бабусі, щоб не бачити всього, що доводилося бачити і переживати матері біля вмираючого батька. Для всіх смерть пораненого стала порятунком. Але майже відразу з’ясувалося, що поранений він був уже після його звільнення – відділ кадрів поспішив звільнити пораненого заднім числом, щоб не виплачувати нічого його сім’ї.

Все в цій історії було дивно – лікування з грубою помилкою, коли лікарі не здогадалися обстежити хворого на предмет стороннього тіла, командування, поспешившее звільнити свого підлеглого, щоб позбавиться від усіх проблем, і сім’я, розчавлена подією настільки, що не змогла боротися за свої права. Після дружина довго намагалася довести, що її дитина – донька загиблого ополченця, що їй належать пільги, що вони бідні… Абсурд, але в такій же ситуації ще одна вдова змогла виклопотати пенсію для дитини за втрати годувальника… в Україні. Батько дівчинки був таким же загиблим ополченцем, котрий після смерті, як виявилося, не значився ні в яких списках…»

«>

12.08.2018
22:44
Источник

Оставить комментарий