Маємо діяти так, аби російський фюрер був дуже незадоволений результатами роботи своїх медіа-найманців в Україні – журналістка

0














Новина про те, що головний редактор видання “Страна.ua” Ігор Гужва виїхав у Австрію та попросив там політичного притулку, обговорюється проросійською частиною української політ-тусовки в термінах “наступу на свободу слова”. Українська спільнота навпаки зустріла цю новину жартами: “Я втомився – я іду”, “Підпільний обком у Відні діє”.

Сам Гужва розповів, що причиною виїзду до Австрії стали погрози фізичної розправи, – пише Лариса Волошина для Еспресо. – “Вся державна машина працює і буде продовжувати працювати на те, щоб посадити мене у в'язницю, а керовані владою угруповання спробують мене вбити”, – сказав він.

Перше, на що варто звернути увагу, це на контекст. Ім‘я Гужви згадується в переписці між Владиславом Сурковим та Віталієм Лейбіним – головним редактором журналу “Русский репортер”, яка опублікована на сайті “Миротворець”. Там же є матеріали про поїздки Гужви в Москву та на територію окупованого Криму.

Але, Ігорь Гужва опинився в суді не за слова, або роботу на країну-агресора. Його звинувачували у вимаганні. Це скоріше мінус, ніж плюс, який свідчить про відсутність в Україні дієвих механізмів притягнення до відповідальності за роботу в інтересах ворога.

Коли 22 червня 2017 року генпрокуратура провела в редакції “Страна.ua” обшук та запроторила Ігоря Гужву до СІЗО, дехто говорив про “репресії проти вільної журналістики”. Хоча насправді Гужва підозрювався в тому, що через посередника вимагав 10 тисяч доларів за нерозміщення компромату на нардепа від “Радикальної партії” Дмитра Лінька.

Після оприлюднення відео, на якому Гужва дає вказівки та розробляє план шантажу, промовки про переслідування за “іншу думку” трохи вщухли. Натомість почалася дискусія про те, що всі видання друкують джинсу, всі беруть гроші за публікації. Поступово суперечки про заангажованість української журналістики стерли з народної пам‘яті інформацію, що в випадку Гужви ні про який “замовний матеріал” не йшлося. Дискутанти наче навмисно оминали той факт, що гроші з народного депутата вимагалися за те, щоб компромат на нього ніколи не побачив світ. Це шантаж. Чистий кримінал.

Відверта брехня на кшталт “розіп‘ятого хлопчика” в Україні неможлива. Її функцію виконують “ой-новини” в яких за основу беруться реальні факти, перекручені до невпізнаваності. Після викриття та скандалу, редакція зойкає: “Ой!” і, вибачившись, уточнює подану інформацію. Але це вже не має значення. Справа зроблена. Ворожі сенси доведені до українців.

Источник

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий