Корчинський: Медведчука треба було або посадити, або застрелити

0














Про нього складають легенди. Хтось його обожнює за іронічний розум та патріотизм, хтось називає провокатором, а хтось вірить у його політичну президентську зірку.

Останні 25 років він – активний учасник українського політичного життя.  Для нього слово “братство” — це не порожній звук. “Братство” – це партія, яку він очолює.

Для початку – 10 фактів із життя Дмитра Корчинського.

54 роки. Народився в Києві.

Два роки навчався в Київському інституті харчової промисловості на факультеті промислової теплоенергетики, рік – на історичному факультеті Київського державного університету імені Шевченка. Служив у війську. Працював на заводі будматеріалів, в археологічних експедиціях.

За часів Радянського Союзу брав участь в “Українській Гельсінській Спілці”, Українському культурологічному клубі», об’єднанні “Громада”. Один з фундаторів і керівників Спілки незалежної української молоді та УНА-УНСО.

У 90-х брав участь у війнах у Придністров’ї, Абхазії, Чечні.

У 2002 році, після того, як був виключений з УНА-УНСО, заснував і очолив партію “Братство”. Був телеведучим на “1+1” та ТРК “Київ”.

2004 року балотувався в президенти України. Після, разом з Наталею Вітренко та Олександром Дугіним входив до вищої ради “Міжнародного Євразійського руху”.

1 грудня 2013 року разом з однопартійцями та соратниками пішов на Банкову штурмувати Адміністрацію президента України. Після – був оголошений у розшук.

З початком війни на сході України – боєць спецбатальйону МВС “Свята Марія”.

Автор поетичної збірки “Філософія смути”, книг “Війна у натовпі” та “Революція от кутюр”.

Дружина – Оксана Корчинська, народний депутат України. Обрана до парламенту за списком Радикальної партії Олега Ляшка. Син – Данило. 


 

Отже, пане Дмитре, чи все вірно в цій десятці?

Є ряд дрібних неточностей, але  в цілому – це добре підтримана легенда.

Якщо так, то переходимо до бліц-опитування. У Вас буде 40 секунд: короткі запитання – короткі відповіді. Зворотній відлік буде на екранах. За 40 секунд Ви маєте дати відповідь на моє запитання. 

“Політика – взагалі педерастія і конкурентні переваги мають педерасти”

Отже, чи було колись Вам соромно за свої дії?

Так, безумовно. В дитинстві, навіть у юності були дії, за які мені було соромно.

А в політичній діяльності були такі моменти, коли Вам було соромно?

Політика – взагалі сороміцька річ, скажемо так. Там соромно за кожен буквально крок. Тому що політика – взагалі педерастія і конкурентні переваги мають педерасти. Тому що якщо за чистою любов’ю треба йти на війну, а от за бізнесом, такими от перверзіями – то в політику.

Що Ви вважаєте своєю найбільшою перемогою в житті?

Думаю, що найбільша перемога, швидше всього – попереду. Тобто в мене був ряд творчих успіхів, але такої грандіозної перемоги – ні. Взагалі кожна перемога навіть великих людей, на яких ми орієнтуємося, складається із серії поразок, невдач. Саме так це сприймається. Олександр Македонський переконаний, що якби він вів щоденник у персидському поході, то там не догледіли, там упустили, там не наздогнали, там не втекли… Тобто це серія невдач, яка потім склалася в перемогу або в легенду про перемогу. Думаю, що так наприкінці життя, дасть Бог, буде і в мене.

Тоді я Вас запитаю, що Ви вважаєте своєю найбільшою поразкою?

Я би сказав – найбільшою невдачею. Я не зміг взяти повноцінної участі в Революції Гідності. Тому що я був поставлений між двох вогнів: ці мене оголосили провокатором, ці – оголосили в розшук по тероризму. Тобто з’явитися на Майдан не можна, тому що відразу на мене накинулись би з цієї трибуни, я когось би там пирнув ножем, підтвердив би імідж, скажем так. Тобто я не був ні там, ні там. Мені довелося виламатися за кордон, потім у зв’язку з обшуком я вже не міг повернутися. Коли я дивився по телевізору, як  хлопці роблять те, про що мріяв я, то я плакав.

Чи вербували Вас колись спецслужби?

Ні. Навдивовижу жодного разу до мене не підходили з такими пропозиціями.

Тобто за 30 років Вашої політичної діяльності, тоді ще навіть, коли був КГБ СРСР чи УРСР, до Вас жодного разу не підходили офіцери?

Жодного разу. Я навіть дивувався і трохи ображався, що таких спроб не було, але жодного разу так не сталося.

Чи пропонували Вам колись хабарі? Якщо так, то за що?

Я ніколи не обіймав жодних посад і, на жаль, мені не давали хабарів.

Тоді я переформулюю так: чи платили Вам колись за політичну діяльність як лідеру партії, як лідеру громади за вчинення тих чи інших акцій?

Швидше, як лідеру організованої злочинної групи. Поза сумнівом, кондотьєрство – те, чим невеликі політичні групи перебиваються все життя, на чому хлопці живуть. Само собою, що ми наїжджали на одних бариг в інтересах  інших бариг, потім на тих бариг – в інтересах тих бариг. З цього й годувалися все життя.

Це на початку 90-х чи упродовж усього політичного життя?

Упродовж майже всього політичного життя.

А Вам колись пропонували якісь політичні лідери гроші за підтримку якихось певних політичних проектів?

За підтримку – ні, а за дискредитацію пропонували.

А хто саме, якщо не секрет?

Кучма, наприклад, свого часу.

Проти Мороза? Проти Ющенка?

Проти Ющенка. Але позаяк це співпадало, скажімо, з моїми переконаннями – мені дуже не хотілося, щоб Ющенко був президентом, то я брав участь у дискредитаційній кампанії проти Ющенка.

Чи доводилося Вас самому давати хабарі?

Так, багато разів.

Побутові?

Ні. Завжди, коли треба виймати людину, наприклад з тюрми, то даєш хабара. Якщо потрібно комусь полегшити ситуацію – даєш хабара. Якщо потрібно щось комусь провести в минулі часи, даєш хабара. Це звичайна ситуація.

Чи можна в Україні подолати корупцію і хабарництво?

Якщо вдалося це зробити в Грузії та Польщі, країнах, про які б ніхто не подумав, що там це можна зробити, то певне можна і в Україні подолати корупцію.

Скільки коштував Дмитро Корчинський в 2004 році? Політично.

В своїй уяві я коштував мільярди. Але насправді завжди, коли організуєш війну чи політичну кампанію, здобуваєш гроші. Найчастіше ці гроші жалюгідні були. Всі наші війни обходилися копійки. Якось це помилка, що в політиці за такого роду речі, за зраду неньки хтось платить великі гроші, або за патріотизм хтось платить великі гроші. Ніхто, доводиться все робити безкоштовно.

А скільки коштує Дмитро Корчинський в 2018 році?

Це можна було би з’ясувати, якби існувала біржа. Адже реальна вартість встановлюється на біржі, по біржовому курсу. Але, на жаль, не існує біржі, на якій би торгувався Дмитро Корчинський, і тому сказати об’єктивно неможливо.

“За 10 років я хотів би бачити себе людиною, яка призначає президентів”

В 2004 році Ви балотувалися в президенти України, тому наступне питання – риторичне. Чи мрієте Ви стати президентом України? Наче минуло 14 років з тих часів, як відбулися вибори.

Я – українець. Кожен українець вважає, що він може бути президентом України кращим, ніж попередній, і кожен українець хоче бути президентом України. Я коли з будь-яким політиком розмовляю, кажу: Ви не балотуєтесь у президенти? Ви що? І кожен сприймає це як належне, кожен розуміє, що всі хотіли би, щоб він балотувався в президенти… Тобто поза сумнівом як українець я хочу бути президентом України і всього іншого – так само.

Ви сказали про те, що хочете бути кращим президентом. А який з попередніх президентів був найкращим?

Я думаю, що Кравчук, позаяк у нас зазвичай кожен новий президент гірший за попереднього, то, поза сумнівом, найкращим президентом був Кравчук.

І останнє запитання. Ким би Ви себе хотіли бачити за 10 років?

Людиною, яка призначає президентів.

Тобто Ви хотіли б бути головою Верховної Ради? А Верховна Рада визначає президентів у парламентський спосіб і в такий спосіб призначати президентів?

Ні, я хотів би бачити себе не головою Верховної Ради, не чиновником, а щось на зразок…

Головою ради старійшин?

Аятола, так. Щось на зразок цього.

Переходимо до основних запитань.

У Вашій біографії є два пункти про навчання, Ви навчалися на інженера і на історика. Ким Ви себе упродовж життя більше відчуваєте – інженером чи істориком?

Більше істориком, це мене все життя більше цікавило. Я справді вчився, цілий курс провчився, на історичному факультеті Київського університету, але потім з’ясувалося, що цікавіше робити історію, ніж її вивчати.

Наскільки я розумію, Ви так жоден виш не закінчували? Тобто у Вас Інститут харчової промисловості і Київський університет, історичний факультет. Там два курси і там один курс. Потім після харчової промисловості Ви пішли служити в радянській армії. А по поверненні пішли вчитися на історичний факультет.

Так, пішов вчитися і добре вчився, позаяк це мене справді цікавило. Але потім почалася дестабілізація в Радянському Союзі і, поза сумнівом, усе найцікавіше почало відбуватися на вулицях і майданах.

Ви все своє життя займаєтесь політичною і громадською діяльністю. Як це Вам вдається? Тобто як Дмитру Корчинському упродовж 30 років вдається займатися політикою і громадською діяльністю і не працювати на жодному місці, окрім телеведення?  Ви були телеведучим і це, очевидно, один з офіційних пунктів Вашої біографії.

Телеведучим я, поза сумнівом, не міг заробляти. Тобто жодної зарплатні телеведучого не вистачає. І політикою як такою. Тобто що таке політика? Якщо розглядати політику як здобуття посад, то я такою політикою не займався ніколи. Тобто це була завжди якась контрсистемна діяльність, щось на межі між агресивним жебрацтвом і бандитизмом. Насправді можна жити з чого завгодно, навіть з цієї діяльності. Не так щоб сильно жирно, але вистачає.

Ваша політична діяльність розпочиналася з УНСО. Потім це була УНА-УНСО, і члени цієї організації брали участь у війнах на теренах колишнього Радянського Союзу. Чи можете Ви підтвердити, що участь українців у цих війнах патронувала Служба Безпеки України? Тому що один з колишніх Ваших соратників Ігор Мосійчук говорив про те, що, звичайно, без якоїсь підтримки спецслужб УНА-УНСО не могла так собі їздити по теренах колишнього Радянського Союзу і воювати без жодних переслідувань.

СБУ тільки заважало. Більше того, з подачі СБУ проти нас була прийнята стаття Кримінального Кодексу України, це вже в 1993 році, вона досі існує в Кримінальному Кодексі. Вона передбачає суворе покарання – це важка стаття – за участь громадян України у збройних конфліктах за межами території України. І жодної допомоги від СБУ ми ніколи не мали. Мали перешкоди, мали переслідування, мали арешти. Тобто це легенда. Ми користувалися тим, що правоохоронний апарат і спецслужби були розгублені, займалися саботажем, нічого не хотіли робити, не вміли ще в 90-х навіть заробляти грошей. Можна було користуватися, скажімо, їхньою імпотентністю. Але допомоги від них ми жодного разу не бачили.

Якщо існувала така стаття, то як Вам вдавалося брати участь у війнах? Я нарахував три війни, можливо, більше було.

Вона була публічно прийнята вже після абхазької війни.

Придністров’я, Абхазія і Чечня.

Так, Придністров’я і Абхазія – це ще до прийняття цієї статті. Там уже далі Чечня. Справа в тому, що важкувато довести. Дехто переслідувався по цій статті, але довести важко. Ну як довести, що людина брала участь у війні в Чечні? Треба їхати туди, робити слідчі дії, в Чечню. А хто з них поїде туди робити слідчі дії, опитувати свідків, наприклад? Тобто довести це важкувато. Ясно, що можна користуватися цією статтею для якогось арешту до суду. І ряд людей у нас проходило, довелося сидіти в тюрмі до суду.

2002 року Вас виключили з УНА-УНСО, чи Ви самі звідти пішли?

Ні, я сам пішов тоді, тому що тоді у хлопців з’явилися ілюзії, що вони можуть займатися політичною діяльністю і балотуватися, а мені тоді було скучно цим займатися. Я вирішив зайнятися іншими речами і не заважати соратникам. Тоді якраз почався конфлікт в Одесі. Це були вибори насправді, але під час виборів 1998 року загинуло десь чоловік 120 з обох сторін.

Це Ви про Одесу?

Так. Почалося з Одеси, починався виборчий процес,  Гурвіц, проти нього Боделан, Кучма президент. Спочатку викрали і вбили керівника юридичного департаменту, виконкому, потім його заступника. Одного потім знайшли замурованим у стіні, одного не знайшли. Потім розстріляли голову виборчої комісії Центрального району, потім тяжко поранили його наступника і так далі. Пішло – всі проти всіх і десь я нарахував чоловік 120 вбитих. Це наклалося на кримінальну війну між поганими бандитами, яких очолював Ангел, і хорошими бандитами. Яких очолював Стоянов, плюс конфлікт між СБУ і МВС, так само в Одесі він протікав. Словом, усе це було дуже весело, дуже драйвово, на жаль, дуже багато хороших людей загинуло в цьому конфлікті і в цілому ми програли. Потім з Одеси довелося виламуватися. Але потім ми повернулися в 2004.

Ви були в Одесі разом з Едуардом Гурвіцом. По цих розкладах, про які Ви зараз говорите, де Ви були? Тобто зрозуміло, хто з ким там воював…

Я допомагав організовувати охорону Одеської мерії. Це була нормальна оборона. Ми закладали торбами з піском вікна, організовували пости. Навколо їздили машини шостого управління і гребли всіх, хто виходив за межі. На Гурвіца було три серйозних замахи. Якось так усе відбувалося.

«Медведчук розглядається Росією як поки що такий тіньовий генерал-губернатор, і на нього, мабуть, будуть, ставити»

У 2003 році в інтерв’ю «ЛІГАБізнесІнформ» Ви досить із симпатією говорили про Віктора Медведчука, тодішнього главу президентської адміністрації Леоніда Кучми. Про Ваші зв’язки з Медведчуком складають легенди. Ми просто зараз послухаємо лише цитату Вашого інтерв’ю «ЛІГАБізнесІнформ», і потім продовжимо розмову.

«У принципі, Медведчук мені подобається, і ось чому. Він представляє невелику солідарну групу, яка діє у ворожому оточенні, і діє доволі успішно. Мені здається, що вся українська політика має бути такою, — нежіночою, жорсткою. Тобто люди, які прийшли до влади, мають забезпечувати собі цю владу. Я б на місці Медведчука робив би набагато жорсткіше, ніж він це робить. Я вважаю, що політика СДПУ(о) занадто м’яка щодо захисту власних інтересів».

Дмитро Корчинський, «Ліга: Трибуна», 8 грудня 2003 року».

Як сьогодні складаються Ваші стосунки з Віктором Медведчуком?

Я не бачив Медведчука  після 2004 року, а всього спілкувався з ним, здається, двічі у своєму житті. Тоді, коли це говорилося, Медведчук був євроінтегратором, у нього був прозахідний курс і вся ця група, яку він тоді представляв. Він справді розумна і сильна людина, і саме тому я вважаю, що дуже велика помилка українських спецслужб і української влади, що він не був арештований відразу після початку війни з Росією. Тобто він очевидно розглядається Росією як поки що такий тіньовий генерал-губернатор, і на нього, мабуть, будуть, ставити. Вони намагаються організувати тут двовладдя і будуть на нього ставити, і ставлять на нього як на другий полюс влади.

Тобто за 15 років Ваше ставлення до Медведчука змінилося?

Ні воно не змінилося. Я вважаю, що він розумна, сильна, жорстка людина.

Але він має сидіти в буцегарні.

І саме тому він мав бути посаджений у тюрму одним із перших, коли почалася війна з Росією. На жаль, він зараз на боці Путіна, на боці Росії і, поза сумнівом, мав би бути знищений відразу. Те, що він бере участь в українській політиці, в українському бізнесі, наприклад, він зараз, крім усього іншого, отримав мережу ТНК, майже безкоштовно, між іншим. Тобто йому передано. Він розпоряджається квотами на продуктопровід і з цих квот фінансується багато чого в антиукраїнській діяльності тут, в Україні. Він справді дуже близький до Путіна, тобто ця людина, яка мала би бути або посаджена, або застрелена. Це небезпечний ворог.

А чому думаєте, його не посадили і не застрелили?

Бізнес.

З росіянами чи з українцями?

З представниками влад. Представники влади мають з ним спільний бізнес. Наприклад, я думаю, що з квот на продуктопровід годуються і якісь люди з Адміністрації президента, наприклад.  Це – обширні зв’язки. Через нього багато що вирішують. Все-таки продовжується ж бізнес з країною-агресором. І якщо ти хочеш нормально вести цей бізнес, масштабний, маю на увазі, не контрабандою горілку ганяти, а щось таке велике, то, поза сумнівом, ти вирішуєш питання через Медведчука.

Чи міг Медведчук бути правильно використаний Україною , зважаючи на його статус і його зв’язки з Володимиром Путіним? Наприклад, переконати Володимира Путіна піти хоча б з Донбасу?

Думаю, ні. Путін же в Криму і на Донбасі не тому, що він такий поганий. Хоча він справді дуже погана людина. А тому що це природа москаля така, вони все життя хотіли, щоб ми не існували. Москалі витратили більше зусиль на те, щоб перейти з лівого берега Кремля на правий у 18 столітті, ніж пройти Берінгову протоку. На колонізацію Сибіру вони потратили менше зусиль, ніж на колонізацію Північного Кавказу і України. Тобто це тенденція останніх 500 років. Тобто вони являються нашим ворогом завжди, з початку свого існування. І будуть таким ворогом до кінця свого існування. Тобто поки є Москва, поки є москалі, незалежно  — Путін це чи не Путін, демократ чи консерватор, хто завгодно, вони будуть намагатися нас знищити. Тому Медведчук не зміг би умовити Путіна, навіть якби і хотів. А він і не хотів.

Источник

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий